«Неземний рай» - за земельний пай

  Із давніх-давен земля для людей була найціннішою коштовністю. І це, звичайно, без перебільшення, адже родючі українські чорноземи завжди допомагали предкам виживати у найскладніші періоди життя. Земля годує селянина і нині.  І це, фактично, один із тих ресурсів виживання, що залишився у селі.

  Нашій землі потрібні такі трударі, які вдало на ній працюватимуть, вирощуватимуть сільськогосподарську продукцію, вчасно сплачуватимуть податки та розраховуватимуться за паї,  відроджуватимуть сільські території. Такими справжніми господарями є наші місцеві сільгоспвиробники. Вони великими зусиллями, пройшовши нелегкий шлях, налагодили роботу в господарствах, успішно трудяться, щоб поля врожаїли добрими показниками. Проте скільки здоров’я, часу докладено фермерами, щоб сільгосппідприємства працювали потужно та у належному ритмі.  Сьогодні вони дбають про пайовиків, надають достойну плату за орендовану землю і, разом з тим, вкладають кошти господарства у розвиток села та району та держави загалом. Без коштів сільгоспвиробників село не може розвиватися.  Відповідно до укладених меморандумів про співпрацю місцеві орендатори, виконуючи чималий ряд соціальних завдань, ремонтують дитячі садки, школи, медичні заклади, дороги. 

  Здавалося б, не все так погано... Але тут появляються “невідомі чужинці”, які заходять у наш район винятково заради користі. І роблять це різними неправдивими шляхами, намагаючись виманити у людей паї, разом з тим  чемно обіцяють золоті гори. Відомо, це – конкуренція, але ж вона повинна бути здоровою та чесною! Та де там?! Ці “заходьки-бізнесмени” добре підготовлені, як матеріально, так і психологічно. Спочатку “обробляють” літніх людей, яким у чинному законодавстві не так легко визначитись, і пропонують, на перший погляд, вигідні умови співпраці. Вони запевняють, що нинішні фермери їх обманюють, недоплачують. Знаходять серед місцевого населення “довірених осіб”, які розповсюджують плітки, обливають всіляким брудом  місцевих виробників. Під час походів агітатори переконують, що прийдешній господар буде кращий, обіцяють людям за підписання договору з новими інвесторами “незнані” великі гроші, сума яких може сягнути від 10 до 16 тисяч гривень.  При цьому,  ніякої інформації про “щедрих” заходьків не надають, нікому не відомо, хто вони, звідки родом і як планують допомагати селу.  Зрозуміло, що ці, так би мовити, обіцяні тисячі, в свою чергу, є кредитом для селян на декілька років. Бізнес ніколи не може бути неприбутковим, і  заманливі  кошти у пайовиків обов’язково заберуть. Земля селянина набагато цінніша ніж 16 тисяч гривень, але за таку суму він може її позбутися взагалі. Адже ці структури “заходьків” мають одну мету – за рахунок будь-яких варіантів збільшити кількість земель задля того, щоб бути повноправними членами товарної біржі. Їх не цікавлять люди, не цікавить соціальний розвиток села, їм потрібні лише тисячі гектарів цінної землі, і зовсім не треба тих, хто на ній живе і працює. Вони хочуть заробити побільше грошей, але лише для себе, і ні про кого іншого не дбають і не думають. Тому й обіцяють нереальний неземний рай за земельний пай.  Тоді деякі пайовики, буває, що й люди із вищою освітою, не задаючи собі питання – де беруться такі мільярди,  задумуються: що робити, як вчинити правильно?  Не розуміючи всього, власники паїв меркантильно вибирають ласу пропозицію і, як результат, - за досить нескромні винагороди підписують з комерсантами договори. Але наскільки законно роздають гроші та зерно “солідні” фірми, чи оподатковуються ці кошти – це вже інші питання.

  Трапляється ще й таке, коли брехливі “заходьки” не залишають людям копії укладених договорів, або ж, часто-густо, – забирають навіть оригінали державних актів про право на земельні паї.  І якщо обманутий орендодавець виявить бажання захистити свої права та  звернеться за кваліфікованою допомогою до юриста чи до суду, то не зробить цього, бо немає з чим звертатись. А до того ж, шахраї можуть укладати додаткові угоди, передавати землю в суборенду, неправомірно зменшувати відсоткові ставки річних і, підробляючи підписи пайовиків, розпоряджатися їхньою землею. Затьмарені жадобою наживи збирачі земель під час міжнародних торгів подають землі в якості застави, а потім, в разі програшу, “ділки” раптово пропадають. І селянин в один день залишається без нічого. Тоді не допоможуть ні “щедрі” інвестори, ні “довірені особи”,  навіть Верховний суд України не в змозі повернути землю, бо все, як кажуть, “в юридичній площині”.

  Зазвичай, ці таємничі недобросовісні сільгосппідприємства  показують свою збитковість. Причина цього надзвичайно проста: вони використовують іноземні кредити, які потрібно, звичайно, сплачувати, і сплачують закордоном. Тому надходжень до Державного бюджету, тим паче, до місцевих бюджетів від таких структур немає, і вони є, так би мовити, “нерентабельними”. 

  Співпраця має кращий результат  з тими  інвесторами,  які тут проживають, які дбають та поважають пайовиків, які чесно працюють, яким довіряють, і як так показує практика, – село залишається у виграші. А у разі будь-якого інциденту, непорозуміння можна вияснити, бо є поряд ті керівники, які розв’яжуть конфліктні вузли. Дух патріотизму місцевих сільгоспвиробників ніколи не дозволить їм допустити зубожіння рідних сіл і занепад земель.

   Люди на місцях мають визначитися, кому надати в оренду свою земельну ділянку, хто її ефективніше використає і заплатить щорічну орендну плату та принесе надходження до місцевого бюджету.

  Наша земля – унікальний дар природи. Видатний вчений К.Тімірязєв зазначав, що “володіння землею – не право лише чи привілей, а важкий обов’язок, що загрожує відповідальністю перед судом нащадків”. Земля – це засіб виробництва, котрий має приносити користь людям, суспільству, державі, і аж ніяк не слугувати засобом брехливої наживи.

 

Олег  Чугункін, заступник  голови  районної  Ради